Трішки про Івана Златокудра.

ліси край піль у синь сповиті

заплутавсь джміль в ромашки віях

пропахла піч найпершим хлібом

і хатній стіл де пайда хліба

жде тебе з доріг

черствіє

Іван Златокудр «Рідна сторона»

Іван Златокудр (справжнє прізвище – Врецьона) – то український поет, що народився в моїх рідних Винниках, але вже багато років мешкає у Польщі. Зараз йому 85, та попри поважний вік пан Іван щороку відвідує Україну, приїжджаючи до Винник, де досі живе його сестра.

П’ять років тому я вже мала честь читати вірші та акомпонувати на фортепіано іншим читцям на презентації його збірки «Кольорами нетривожними». І от, цього року Іван Златокудр знову порадував нас новими віршами! І, як то кажуть, місце зустрічі змінити не можна.

Тому я вдруге попрямувала до тієї ж таки Львівської централізованої бібліотеки для дорослих, що й минулого разу, котра знаходиться на вул.Галицькій у Винниках. На жаль, сам автор не зміг прийти – йому не вдалось взяти квиточки на завтра і тому він мусив сьогодні вирушати назад до Польщі. Втім, хоч пан Златокудр на зустрічі присутнім не був, його сяйливість, його, так би мовити, ексклюзивність слова були присутні в кожному поетичному рядку.

Спершу, ще до презентації книжки, ми послухали кілька слів про українську діаспору, адже саме зараз, в такий болючий час, усім треба пам`ятати про народ, наш український народ, який хоч і замешкує в різних країнах окрім рідної, та все ж є єдиним.

А тоді приступили і до Златокудра.

«Він Златокудр – бо він від природи рудий… та не рудий вже, а сивий» - так сказала про поета Ірина Олегівна Андрухів, головний бібліотекар. Взагалі мені дуже сподобалось усе, що вона казала про пана Івана, з яким знайома вже, певне, років із дванадцять. Шкода, що автора не було вже тому, що він не почув теплих слів, сказаних з признанням і любов’ю пані Іриною. Втім, я так сподіваюсь, що він і так знає, як його люблять і в нашій бібліотеці, і Винниках, і в Україні. Бо чого ж би він тоді щороку приїжджав, такий веселий і цікавий?

Хотілось би подякувати пані Ірині, а також Беккуджиновій Христині, яка також працює в цій бібліотеці, за гарно організовану зустріч. Хотілось би подякувати усім, хто прийшов і створив прекрасну атмосферу – Мельник Діані Василівні, бібліотекарю з винниківської школи «Берегиня»; учням 8,9,10 класів, що були присутні на зустрічі, а також, окремо, прекрасній Возьній Соломії, що грала на фортепіано, коли ми з Софією Яківців (і тобі дякую за допомогу, друже) зачитували автобіографічні рядки, опубліковані Іваном Златокудром в альманасі «Український літературний провулок».

 Якщо ви спитаєте мене, як мені те, що пише пан Іван, я скажу: це просто, спокійно і чарівно. Не вульгарно, не надумано. Він пише білі вірші без розділових знаків, у такому легкому, модерновому стилі, він вигадує легко-легко нові слова, але від того вони не стають заплутаними чи зіпсутими. Це той випадок, коли поезія ллється з душі, коли то вірш, і той випадок, коли кожне слово виткане із серцевих струн, коли то невелика, але глибока, вдумана прозова зарисовка. Він пише про Винники. Я знаю, яке це місто невеличке, яке воно буденне і давно знайоме від кожного ранку і до кожного вечора у звуках своїх, кольорах і запахах. Але після слів, що він написав, я дивлюсь на рідне містечко наче на якийсь новий світ, де таяться джерела до натхнення, про які я й не підозрювала. Але прошу мене пробачити за це, та я знаходжу виправдання в тому, що за плечима в мене в чотири рази менше літ. Можливо, аби так просто і водночас спостережливо навчитись дивитись на світ, потрібне ціле життя.

Дякую, Іване Златокудре, за чудові миті, проведені з твоїми словами!

P.S. Агаааа! Я знаю, що ти вже все прочитала і, певне, подумала, що я забула про тебе? Ні, я витримала інтригу. Дякую тобі, Галю Ванглінська, за чудові фотографії, за те, що зробила нам сьогодні справжній фотосет, без якого ця стаття була б сухою і трохи дивноюJ

До наступних зустрічей, чи то пак статей, народ! Я вас люблю.

Читайте вірші.

сади

- вишневі –

         - яблуневі –

палали жаром уст дівчачих

вабили повнею відслонених грудей

*

не народившись

        посеред раєвих тих садів

я не вмів би кохати

тужити

і

мріяти

не став би поетом

Іван Златокудр

Текст: Каторож Ярина

Фото: Венглінська Галина