Незабаром мине три роки, як я стала письменницею. Якщо рахувати від виходу в світ першого роману. А ще ж є художня сфера, в якій працюю трохи довше. І якось особливо часто минулого року на презентаціях та зустрічах з читачами я чула запитання, які стосувались не лише фентезі чи того, що відбувається в моїх романах, а й суто по специфіці самої роботи. Як воно: бути письменницею/художницею? Як написати/зробити/намалювати? Штука в тому, що немає єдиного рецепту. Кожна людина має свій шлях. Проте, коли мова заходить про особливості ремесла, особливості створення цікавого продукту та донесення його до людей так, аби отримати feedback (хороший чи поганий, аби отримати... хоч краще, звісно, перший варіант), то... так, є певні закономірності. Є речі, без яких якісно та цікаво нічого не створиш. І, більш того, ці основи об`єднують не лише митців, їх можна застосувати в багатьох інших сферах.
Ми усі народжуємось з різними можливостями. Хтось може ще в підлітковому віці придбати найновішу техніку, а хтось мусить важко працювати, аби мати можливість купити щось більш-менш хороше. Хтось має можливість навчатись в спеціалізованих закладах з чудовим рівнем освіти, а інші - в школах десь у провінції, де один вчитель може викладати і математику, і фізику, і трудове навчання. Ну, бо знайти там вчителів окремих і кваліфікованих нема де. Але штука в тому, що в усіх людей, незалежно від соціальних, сімейних та інших обставин, є дещо спільне. У нас усіх є руки-ноги-голова, які, звісно, різняться зовні, але все ж без них не прожити. Так само і в роботі. Чи ти виконуєш проект вручну, чи на крутому комп`ютері, побудова його є в більшості випадків схожою.
Текст цієї статті написано на основі моїх власних спостережень, роздумів, досвіду в літературній та художній сферах. Навряд чи він буде корисним для тих, хто є фахівцем своєї справи та має крутіші, ніж я, навички. Але якщо ви тільки-но починаєте щось малювати чи писати і думаєте, чи вдасться перетворити хобі на професію - тоді, сподіваюсь, цей допис буде для вас корисним.
Я зумисне вказала в заголовку слово "продукт". Не "твір", "доробок" чи щось інше, що звучало б якось більш романтично. Тому що вважаю, що коли ви щось створили, треба вміти донести це до читача та отримати від останнього відповідь. І коли мова йде про щось справді важливе, про таке, що забирає у вас багато часу, зусиль та любові, то так - це можна назвати мистецьким продуктом.
Мистецьким продуктом, створення якого має свою анатомію.
Старт
Коли ми починаємо.
Де з`являється точка відліку? Що штовхає той камінець, який, летячи з гори, перетворюється на лавину? Правильно, мова йде про ідею.
І коли ми вже говоримо про будову тіла продукту, то хай в нашому ідея матиме назву "душа". Тому що її наче і не видно, але без неї будь-які фізичні дії вже не мають значення.
Для того, щоб душа нашого проекту була чистою, цікавою та красивою, для її побудови митець має використати три основні чинники:
- розум - тому що ідея не може бути непродуманою, нелогічною чи просто, за перепрошенням, тупою. Для того, аби щось створити, ви маєте розуміти, за що беретесь.
Ви маєте бути наповненим. Завжди. Не маєте намагатись стрибнути вище голови. Не пишіть про сфери, в яких не розумієтесь. Кожен твір має свою основу. Не обов`язково вона має бути надзвичайно високою чи глибоченною. Ви маєте розвиватись працюючи. Коли я писала "Алхімію свободи", знаєте, що мене надихало? Головна героїня там збірна. Трохи схожа на мене, трохи на Герміону, трохи на когось іще. Моя Медина любить вчитись, мандрувати і часом випити вина. А ще вона любить принца Марка. Прототипом якого став Локі з фільму "Тор". Зазвичай підлітки регочуть, коли я розповідаю про це на презентаціях. Але то нічого. Мені ж було вісімнадцять, коли починала писати. І якщо мене надихнув вигаданий персонаж - що тут такого? Я й не претендувала на те, аби романтична фентезійна історія перетворилась на щось мегафілософське. Так само Арій, брат Марка, дуже схожий на Тора, а їх батьки - король та королева Загір`я - на Одіна і його дружину. Хоча сюжет книги з марвелівським фільмом не пов`язаний ну геть ніяк. Але візуально - так. Є схожі персонажі. Коли ж бралась за наступну книгу, тут вже довелось вийти за межі свого комфорту. Взялась за глибше дослідженні історії, матеріальної культури різних періодів, політичних подій. Астрономічні аспекти. Адже Стожари - це українська назва сузір`я Плеяди. І майже кожне ім`я чи географічна назва мають глибший зміст, про який довелось підчитати, позапитувати, попідглядати. Штука в тому, що з кожним проектом потрібно рости. Коли ми беремось за щось складніше, то шукаємо шляхи його вирішення і пізнання. І таким чином розвиваємось. Тут тільки важливо усвідомлювати, що не варто бути розумінішим за інших. Варто бути розумнішим за себе. І в творчості своїй перевершувати когось - шлях до нещирості та нездорової конкуренції. Так душа може підгнити. Перевершуйте завжди тільки себе. Тоді ви зумієте знаходити друзів і колег, а не противників.
-
серце - тому що ідея не може бути без натхнення, а головне - без любові. Якщо ви не любите те, чим займаєтесь, те, що творите, то ви просто згорите в своїй мистецькій роботі. Або робота згорить, не дійшовши до фінішу, або буде прісною. А найголовніше - якщо понад любов ви будете керуватись бажанням слави, грошей чи інших подібних чинників, ваш продукт вийде нещирим. Тоді він приречений. Раз в рік і палка стріляє, звісно, вам може пощастити. Вашу річ можуть придбати, прочитати. Але двічі в одну річку не війдеш. Люди відчувають нещирість. Люди відчувають, коли понтів більше, ніж змісту. Я можу розгледіти, коли мене люблять без слів, або коли кажуть - але не люблять. Те ж саме і з мистецтвом. Видно книги, в які було вилито душу. Видно картини, які мальовано з любов`ю, болем чи навіть страхом. Головне - аби щиро. А коли зроблено, аби було, аби прославитись, аби бути схожим на когось - це не любов. Якщо можете не писати - не пишіть. Якщо можете не малювати - не малюйте. Робіть це тільки, якщо воно необхідне вам, як дихання.
Ніколи в своїй справжній, щирій творчості не намагайтесь бути "в тренді". Мода минає. Не підлаштовуйтесь під читачів, не підлаштовуйтесь під видавців. Ви маєте мати свій стиль. І розвиватись в ньому. Але якщо серце ваше покличе до експериментів - беріть торбу і шуруйте.
-
свіже повітря. Так, за кожною написаною книгою - прочитана бібліотека. За картинами - нікому не показані ескізи. Але, попри це, ваша творчість має бути свіжою. Ваша творчість не має бути нудною. Часто молоді автори, начитавшись мудрих книжок, стараються в свої впихнути "нєвпіхуєме". Перемудрити, перефілософствувати. Збийтесь з тої теми. В книзі головне - сюжет. Так, роздуми мають бути. Все має бути. Але в міру. Та в якості прикраси, декорацій, тла для подій і динамічного кістяка. Якщо ваш сюжет нецікавий, несвіжий, то не має значення, наскільки все завуальовано та припудрено. Почитайте твори Бруно Ферреро. Як легко він пише. Хоча геть не поверхнево. Його легкі оповідання мають неймовірно глибокий зміст та мудрість. Свого часу я була вражена Ремарковим "На Західному фронті без змін". Прочитала за два дні, а потім не могла зо два тижні іншу книгу до рук взяти. Бо дуже легко і болюче зайшло в саме серце. Дуже щиро. Тому ж я люблю і "Тигроловів" Багряного. Пишіть легко, скорочуйте, викидайте зайве. Не намагайтесь описати геть усе. Якщо прагнете цього - ідіть в науковці. А художня література має бути живою. Читач не напише вам відгук, якщо в процесі читання умре від нудьги.
Картина теж має бути витримана в єдиному стилі. Серія - де кожна з робіт має в собі щось від єдиного. Якщо хочете наслідувати художників ренесансу - малюйте, як вони. Не залазьте в поп-арт, який вам не близький.
Виконання
Ну, ви щось придумали. Ви любите це, маєте необхідну основу з досвіду та знань в голові. І навіть не боїтесь написати так, аби було цікаво. Чи намалювати, і щоб глядач не розплакався від страху чи розчарування.
Ви зрозуміли. Ви готові.
Починаємо працювати.
Робити це потрібно руками. Навіть, коли ви пишете. Коли малюєте. Коли вигадуєте музику. Тому що ваші руки - це ваші навички. Якщо ви пишете, ви маєте бути грамотним. Якщо малюєте - робота має бути охайною, правильно та естетично оформленою. Виховуйте в собі акуратність та відчуття краси. Та й, зрештою, незрозумілу картину на виставку затвердити можуть, а от брудну - точно ні. Те ж саме й з рукописами. Письменник, журналіст, сценарист має бути грамотним. Це не означає, що через неправильно поставлену кому хтось умре. Ні, ще жоден рукопис не пішов від редактора таким, як до нього потрапив. Я й сама б не могла ручатись, що геть усе пишу правильно. Бо око автора пропускає його ж помилки. Але завжди видно, коли помилка є випадковою, а коли виконавець просто неграмотний. Треба вчитись і працювати над своєю освіченістю повсякчас.
Зрештою, чим більше ви вмієте, тим більше шансів матимете краще заробити.
Втім, я не є прихильником перфекціонізму. Я надто нетерпляча. Вважаю, що робота має бути виконана якісно і красиво, а тоді... треба братись за наступну. Видавати книгу і працювати далі. Продавати картину і малювати ще. Розвиватись в процесі.
З двох причин:
- Перша: якщо повсякчас переписувати/перемальовувати/доробляти - можна просто втратити свіжість. І навіть першопочаткову ідею. Заялозити пергамент.
- Друга: коли ви реалізовуєте проект, це приносить щастя. Коли ви працюєте надто довго без результату, це гнітить. А митець має бути щасливим, як і будь-яка інша людина.
Ноги
Одна з моїх улюблених частин тіла. Смійтесь-смійтесь. Просто від них реально багато користі. Можна взути туфлі на підборах і закинути ніжку на ніжку. Це теж має певний ефект. Але значно продуктивніше своїми ногами ходити.
І так ми плавно переходимо до пункту про те, що ж робити, коли книгу написано, ви вже не можете знайти в ній помилок і прописали ефектний фінал. І, загалом, нею задоволені. І щасливі, що вона є. Те ж саме стосується і інших творчих робіт. Ваш продукт готовий. Не варто лишати його лежати в шухляді.
Тому ви маєте залучити свої нижні кінцівки і понести зроблене до читача/глядача/покупця. Наведу приклад зі свого досвіду.
Конкурси.
"Алхімію свободи", своє перше літературне дітище, яким я була задоволена і вирішила, що можна було б його опублікувати, світ побачив завдяки конкурсу "Коронація слова". Будь-який конкурс - це чудова можливість "засвітитись". Уважно читайте правила: не кожна перемога гарантуватиме публікацію рукопису. Але шанси збільшить - це гарантовано. Адже видавці не надто люблять невідомих. Тому - намагайтесь зробити так, аби почули... про вашу роботу. Завжди просувайте насамперед те, що любите. Хіба що ви працюєте моделлю, актором чи кимось ще таким, чий головний ресурс - він сам. Багато хто критикує скромність. Я ж вважаю, що треба говорити, коли є що сказати, але не можна, щоб виступ переходив в акт самовосхваляння. Митці часто, як каже Дара Корній, "ловлять зірочку". Так, навіть найменша популярність може подарувати відчуття, наче ви мегакруті. Мегакрутим може бути ваша робота і гарні справи. А людина від інших може відрізнятись в позитивному плані тільки справжніми людськими чеснотами, такими, як доброта, гідність, вірність, вміння дотримуватись свого слова. Про себе теж можна і треба розповідати. Але про художника найкраще говорять його картини, а про письменника - книги. Вбирайте своє тіло в красивий одяг, а тому, що любите, робіть красиву промоцію. Тільки варто не забувати про те, що є доволі чіткі межі між щирим, відвертим, та - вульгарним. Гарні манери, як чудово підібрана рамка для роботи - тільки прикрасять. Якщо ви людина епатажна - це круто. Тільки, якщо щиро. Будьте собою. Справжнім. Слава не дає права на хамство чи зверхнє ставлення до інших людей.
Коли я видала перший роман, то зіштовхнулась з однією цікавою ситуацією. Письменники, більш досвідчені, з якими я перетиналась, ділились на кілька типів. З одними не було в нас ніякого спілкування. Поздоровкались - і все. Інші приймали мене, як колегу. В більшості - позитивно. Але дехто прямо казав, що в 21 не може бути ще досвіду, ну геть ніякого, аби написати роман. І як я це зробила, і чому мене видали - то велике питання. До цього треба бути готовими. І старатись ніколи не судити людину за віком, статтю та чимось іншим, не ознайомившись, принаймні, з її творчістю.
Крім конкурсів, є ще багато шляхів до визнання. Можна пропонувати свій твір видавництвам. Зазвичай, вони відмовляють, не читаючи. Але можуть бути винятки. Можна показати свій твір комусь з досвідчених авторів. Тільки ніколи не ображайтесь, якщо вам відмовили, або ви десь не пройшли. Запам`ятайте: ніхто вам нічим не зобов`язаний. В разі погодження ви можете здобути дуже багато. В разі ж ігнору - ви нічого не втрачаєте. Просто працюйте далі. Є ще така штука, про яку всі знають і якою активно користуються - соціальні мережі. Якщо ви поет - виставляйте свої вірші. Художник - покажіть картини, знімайте поетапне малювання. Прозаїк - пишіть есе або статті. Набирайте аудиторію. Людині, що має аудиторію, легше реалізуватись. Тільки робіть усе продумано, фотографуйте якісно, пишіть без помилок. Якщо ви робитимете це щиро - матимете шанс, що вашу роботу полюблять.
Раз ми вже заговорили про одяг та ніжки, то що може бути в них спільного? Звісно, штани та спідниці часто мають кишені. І добре, коли в цих кишенях є гроші. Людська праця має оплачуватись.
Знайте собі ціну. І своїй роботі - теж. Проекти по своїй суті діляться на два типи: комерційні та іміджеві. І, коли ці два фактори співпадають, - це насправді круто.
Іміджеві проекти можуть бути волонтерськими або низькооплачуваними. Особливо, коли ви тільки починаєте. Якщо ви художник - маєте спершу наробити собі портфоліо. Можете робити вигадані проекти, просто, аби було. Для цього згодиться. Але значно краще, якщо ваші проекти будуть реальними. Іміджеві проекти - це те, що приносить вам славу. Що просуває вас як фахівця. Проекти комерційні часто можуть бути такими, які ви не внесете до свого портфоліо. Тому що, хто платить - той і музику замовляє. Часто, коли ви робите щось для замовника, він вносить дуже багато своїх побажань та правок, і тоді проект якби вже не зовсім ваш, або й не цілком ви з ним погоджуєтесь. Але - гроші потрібні усім, тому просто працюйте краще, вивчайте більше. Чим крутішим ви станете - тим більше до вас прислухатимуться. Через критику проходять усі, навіть найкращі. І це - нормально. Часто критика буває конструктивною. До неї варто прислухатися. Іноді критика - це просто думка, не тотожна з вашою. Приймайте будь-які зауваження до голови, але - не до серця. І ніколи не депресуйте з цього приводу. Ніхто з нас не ідеальний. І не буває так, щоб у митця геть усі роботи виходили фантастичними.
Знайте тільки - якщо проект не приносить ні грошей, ні успіху - не беріться за нього. Умійте цінувати свій час. Умійте відмовляти. Якщо вас просять друзі - звичайно, варто допомогти. Але не плутайте прохання друзів з проханнями просто знайомих, які керуються гаслом "тижхудожник" і скидають вам сто своїх фотографій, щоб "трошки підфотошопив, бо ж умієш, з мене шоколадка". Якщо фотка одна - ще переживемо. Та не дозволяйте вилазити собі на голову.
По собі скажу - я виконую, як правило, іміджеві та комерційні проекти у співвідношенні 1:4. Але оголошувати на своїй сторінці у фейсбук, який з проектів є яким, не маю звички.
Узагалі, є така річ, як етика. Доволі часто навіть на презентаціях люди питають: "Хто Ваш спонсор?". В такі моменти я, як правило, уточняю: "Мій, чи моєї книги?". Бажано зробити це якомога більш грізно.
Знайте, що коли люди запитують, скільки ви заробляєте, особливо при великому скупченні глядачів - вони рідно бажають вам заробляти багато.
Ну, так вже сталось, що перейшли ми від теми навичок та просування до теми оборони. Тому що кожна людина має уміти протистояти зовнішнім чинникам, які часто не бувають сприятливими. Кожна людина має рано чи пізно навчитись проходити крізь труднощі.
І в цьому нам допомагає міцний
хребет.
Стресостійкість. Уміння не впадати в крайнощі, не впадати у відчай.
У мене так багато знайомих плакали через погані оцінки. І багато хто продовжує й по завершенню навчання це робити - приймати кожну відмову, кожен провал як щось мегатрагічне. Не варто. Найважливіше в житті - це здоров`я людини та її близьких, любов і підтримка. Все інше можна виправити. Що ж стосується професійної діяльності - то тут тим паче не варто зривати нерви та ридати, коли якийсь проект не пройшов. Ваше діло - працювати так, аби бути якомога успішнішим. Але, тим не менш, провали бувають у всіх.
Перша відмова великого, та ще й приємно комерційно-іміджевого проекту, була у мене у 2017-му. То був один з перших художніх привабливих проектів, які трапилились мені, як фрілансеру. То було справжнім шоком. Реально. Академія, та й навіть робота в офісі, не вчать нас, як досконало працювати з замовниками, коли кожен з них - різний. Особливо, коли мова йде про художню роботу. В ній часто ескізи можуть бути не до смаку. Ото й усе. Вас не зобов`язані любити, не зобов`язані затверджувати вашу роботу. Єдине що - завжди пильнуйте різні моменти з оплатою. Адже зазвичай ескізи, якщо ви витрачаєте на них багато часу, мають право бути оплачуваними. Іноді - ні. Залежно від обставин. Щоб не опинитись в незручній ситуації, просто варто виясняти все і прописувати в договорах наперед. Те ж стосується і письменницької діяльності.
Так, приймати поразку буває непросто. Особливо, якщо електронний лист з відмовою чи повідомлення прийшло ввечері. Тоді здається, що увесь світ падає на плечі. В такому разі варто просто відпочити, погуляти. І... братись за щось інше. Найкраще від дурних думок, що стосуються кар`єрних падінь, рятують тільки кар`єрні перемоги. Працюйте далі. Над проектами. І - над собою.
І ще... згадувала за фейсбук. Не варто афішувати свої невдачі в соціальних мережах. Розповідайте тільки, коли вам щось вдається. І, в будь якому випадку, - не розливайтесь негативом. Це притягне тільки погане. Якщо ви писатимете "жоден видавець мене не бере, ууу" - жоден видавець, навіть якби й хотів, не ризикне після цього вас узяти. Тримайте марку. Усе в вас буде гарно.
Коли ви вмієте протистояти незгодам, коли відчуваєте, що хребет ваш міцний - ви можете допомагати іншим. І це теж варто робити.
А ще - аби ваш творчий внутрішній стержень був міцним, не забувайте про фізичне здоров`я. Не мріями єдиними. Треба піклуватись про своє тіло, аби воно теж було сильним і витривалим, бо інакше зможе підвести вас в найбільш непідходящий момент, коли треба буде налаштуватись на довготривалу працю.
Відпочивайте. Надихайтесь. Мандруйте. І просто насолоджуйтесь життям. Робота не є єдиновартісним його компонентом.
Органи чуття. Дані вам не просто так. Наповнюйте себе увесь час. Будьте відкриті для нового. Спілкуйтесь з людьми. Подавайте своє портфоліо на різні проекти. Часто будуть відмови. Але іноді... так, іноді вам щаститиме. А кожне почуття притягує собі подібні. Аби стати щасливцем, треба бути сміливим та активним у своїй сфері, і головне - уміти вчасно реагувати на шанси. Ідеальних обставин не буває. Про це теж треба пам`ятати. Інколи буває так, що якийсь класний проект доводиться, напружившись, робити, а водночас працювати просто над тим, що приносить гроші. Це нормально.І ще - не за всі шанси треба хапатись. Якщо ви відчуваєте, що щось вам не близьке, не подобається, хай воно навіть у вашій сфері - не беріться за це. Ви не зможете застосувати тут свою любов. Беріться за те, що приємне вам, а не що видається таким на думку інших. Такий фільтр можна назвати
системою травлення. Коли якась робота не до вподоби - треба шукати іншу. Буде важко, але шансів бути задоволеним значно більше. При тому не варто забувати про розум. Спонтанні зміни - це класно, але коли в них є все ж раціональне зерно - тоді ви не залишитесь на роздоріжжі без карти.
Все, зайшла вже в якусь філософію. Виходжу назад.
Хочу згадати ще про одну частину тіла. Її, насправді, ніколи ніхто не бачив. Принаймні, в людей. Але вона є, я точно знаю. Ми відчуваємо її, коли щасливі, коли закохані, або робимо щось хороше і з любов`ю. Коли пізнаємо успіх і знаємо, що наші зусилля не є даремними. Часом саме цю частину тіла нам хочуть зламати, зігнути, обірвати. Але ж ми, творчі, знаємо - це неможливо. Коли є любов.
Міцних усім
крил!
І до наступних зустрічей:)
Вдячна за фото: Богдан Кухта
https://www.facebook.com/virshivkyto4ky
#Анатомія_мистецтва #Каторож #ЯринаКаторож
