Здається, кілька місяців тому, коли я почала вести цей блог, то пообіцяла в наступній статті поговорити трохи про митців пера, котрі публікувались у журналі «Світ» від 1 квітня 1925 року. Щиро вибачаюсь за таку величезну перерву. Чесно кажучи, поглянувши на календар, я сама здивувалась, що пройшло так багато часу. І немало часу спливло з моменту, коли я написала цю статтю та нарешті вирішила її надрукувати і викласти. Та як вже є. Тож вітаю всіх старих і нових читачів,  яких цікавлять мої дослідження, і продовжую свою роботу.

Переглянувши наявні в мене номери журналу, я виписала імена письменників та поетів, роботи яких було опубліковано. Гадаю, немає сенсу казати конкретні числа, оскільки через відсутні фрагменти сторінок або й самі сторінки проблематично встановити точну кількість авторів. Та й мене насамперед не це цікавить. Я виявила, що в кількох номерах друкувались різні твори одних і тих самих авторів. Про декого з них я чула, читала роботи, а дехто мені цілком незнайомий. В цьому випадку хотілось би зазначити, що знання мої з історії, так само як і з літератури, доволі хаотичні, адже я запам’ятовую тільки те, що мені в даний момент цікаво, та й то не завжди надовго. Тому не слід випадковому читачу осуджувати мене за незнання певних особистостей чи подій. Гортаючи потріпані сторінки я вчуся, а заодно намагаюсь описати найцікавіші знахідки.

Серед відомих мені авторів я побачила й таких, як от Гр. Косинка, В. Самійленко, В. Стефаник, П. Тичина, В. Сосюра та ін. Також присутні імена зарубіжних авторів, таких як А. Рембо, Жорж Санд, Ш. Бодлер та ін. І назви, і тексти тодішніх творів написані неперевершеною мовою, притаманній 20-тим рокам. Не знаю, як вам, а мені подобаються тодішні форми мови, що створюють неперевершений колорит у журналі. Коли читаєш такі тексти на уроках з української літератури то, визнаю, буває нуднувато. Про те, щоб нудьгувати, вивчаючи видання, подібне «Світові», гадаю, не може бути й мови.

«- Ой, які нетри!

- Так ти, Савко, оце аж сюди комунара привів?»

(Гр. Косинка «Темна ніч»)

В номері за 1 червня 1925 року на першій сторінці розміщено фото з могили Івана Франка. На той час це була  лише надгробна плита, на якій лише у 1932 році буде встановлено всім нам відомий пам`ятник – виготовлену скульптором Володимиром Литвиненком постать каменяра. На звороті титулу надруковано статтю І. Квасниці «Над могилою Мойсея». На наступних сторінках – твори І. Франка «З книги пророка Єремії», «З лірики» («Я забув», «Осторога» та ін.).

Фото могили Івана Франка

Стаття І.Квасниці "Над могилою Мойсея"

І.Франко "Мойсей. Пісня Х"

Поезії І.Франка

Фото кутка кімнати Івана Франка у НТШ у Львові

У підшивці я натрапила на кілька статей, де згадуються двоє людей, що насамперед привернули мою увагу. Перша з них - Людина, Митець – то Василь Стефаник.

В.Касіян "Портрет Василя Стефаника"

Пригадую своє перше знайомство з творами письменника. То була школа, старші класи. Вчителька читала новелу «Новина» і плакала. Ніхто не міг і слова з себе видусити. Це було жахливо. Справді. Мене тоді так зачепило, що до кінця року з осторогою відкривала підручник. І з тих пір лишився в душі неприємний осад. Але ж хіба не це – головне завдання справжнього письменника? Коли зачіпаєш найглибші струни душі читача? Гадаю, що тут Стефаник впорався на всі 100%. Тому я вважаю його майстром своє справи, а його новели, які я прочитала вже після закінчення школи, є справді дивовижної сили творами. Не пригадую, хто з письменників сказав це, але я цілком згідна: багато хто не може в цілому романі передати так почуття, як Стефаник – у кількох рядках.

В номері за 1 грудня 1925 року опубліковано статтю про Володимира Дорошенка з нагоди 25-ліття його літературної праці. Під статтею – присвячений Дорошенкові твір Стефаника «MORITURI».

На першій сторінці номеру за 26 грудня 1926 року бачимо портрет Василя Стефаника, а на третій сторінці – його новелу «Нитка», присвячену Іванові Семанюкові. Щиро раджу прочитати цю новелу. В ній є все те, що вражає мене у творчості Василя Стефаника. Істина трагедії у кількох коротких фразах.

А ось дереворити В. Касіяна по творам В. Стефаника: 

В. Касіян "Коло стола засідали куми" (В.Стефаник "Кленові листки")

В.Касіян "Семенко дриботів ногами по грубій верстві пороху" ("В.Стефаник "Кленові листки")

В Касіян: ілюстрація до "Дороги" В.Стефаника.

Втім, і портери, і твори письменника кожен може знайти сам. А ось інтерв’ю з митцями у підручниках рідко друкують…

Перлина моєї сьогоднішньої статті – фото інтерв’ю фотокореспондента газети «Світ» Левка Янушевича з Василем Стефаником.

Левко Янушевич: стаття "В гостині у Василя Стефаника" та фото фотокореспондента газети "Світ" з письменником на возі

Дім, в якому мешкав В. Стефаник

"Літературний суд над Стефаником"

Фото будинку, в якому народився письменник

Цвинтар у Русові з могилою батьків В.Стефаника

… Вище я написала, що найбільш мене зацікавили статті про двох людей. Першим є Василь Стефаник. Другим – Бернард Шоу.

Чому він? Та просто тому, що моєю улюбленою п’єсою є Шовівський «Пігмаліон». І про нього ми поговоримо у наступній моїй публікації.

Дякую всім, хто завітав до мого блогу і витратив свій час на прочитання статті:) Свої зауваження та відгуки пишіть у коментарях.   

Дякую за увагу!