неділю, 7 лютого 2016 р.

Зварені у власному соку, або Як позбутись негативу від предметів, з якими працюєш?

Чи буває з вам таке: коли приходиш додому, то не хочеться мати справу з тією чи іншою річчю, яка є задіяна в навчанні чи роботі? Особливо в часи «після дедлайну», «після сесії», «після того, енного замовлення»?
Я помітила, що останніми тижнями неохоче сідаю за ноутбук, значно приємніше обходитись планшетом. Він – невеликий, домашній, а головне, що на робочому столі не має папок зі страшною назвою «навчання». Хоч для створення цього-таки тексту довелось використати ноутбук – на планшеті я б друкувала до старості.
Взагалі, вчитись мені подобається. Та й на канікули наша академія не бідна – майже три місяці влітку і майже два – взимку. Втім, вічної переглядової суєти і котрого тижня сну по дві години на добу зазвичай вистачає мені, аби, прийшовши додому після останнього перегляду поставити папку з роботами десь на сходову клітку, поряд з давно забутими полотнами і картонками, і намагатись не дивитись на неї якомога довше.
В чому ж «сіль»? Чого так і чи й інші люди мають такі самі «пунктики»? Як позбутись цього і чи варто?
В пошуках відповіді на ці питання вирішила не тільки ритись у власній голові, а й поспілкуватись з друзями та попорпатись у всесвітній мережі.
Перед тим, як писати статтю, я засипала своїх друзів питаннями щодо даної ситуації. Тобто чи лишається негатив, пов`язаний з важкою чи надокучливою роботою, на речах, якими ми користуємось і вдома. Запитала я кількох художників та дизайнерів, музиканта, економіста, стоматолога, журналіста та письменника. Висновки вийшли цікавими.
Найбільше мене потішила ситуація Іри Бардін, якій надокучають… горнятка! Так, саме вони. Іра випалює плитку, малює, навіть гарний манікюр робить. Але «цвяшок програми» - горнятка. Після великих замовлень на них Іра вдома п’є тільки з банальних магазинних чашок.
Інші художники відреагували по-різному. Є і такі, як я та Іра, а є такі, хто не страждає від подібних проблем. Рому Іванусь просто дістає дивитися в екран монітора, бо він є об’єктом роботи і відпочинку водночас. Це її дратує. А хтось не любить тільки предмети, пов’язані з навчанням, а до робочих ставиться спокійно. В даному випадку є закономірність: не відчувають неприязні (якщо це можна так назвати) до речей ті, хто використовує їх для відпочинку, або працює відпочиваючи і отримує від цього задоволення. Так ставляться до ситуації Галя Венглінська і Марія Кристопчук. Так само і в письменниці Олі Мігель – її робота не відділена від домашнього життя, тому не дратує.
Для художниці Руслани Штурин жодна річ не втрачає позитивної енергетики, якщо вона належить їй. А Олю Пилипей дратує насамперед комп`ютер – просто тому, що вона більше любить малювати руками, а робота над електронними зображеннями вганяє дівчину в прокрастинацію.
Журналістка Лідія Ретер не страждає від речей тому, що полюбляє мінімалізм. А коли ви викидаєте все зайве, то хіба може щось дратувати? Оце дійсно приклад того, як навести порядок в своїй голові – навести його спершу в своїй кімнаті. Над чим-чим, а над цим аспектом мені ще працювати й працювати, ех. Поки що я так само, як Олег Дикий, люблю ховати свої проблеми в коробку і заклеювати скотчем, доки не відісплюсь і не буду готова знову працювати.
Музиканта Льошу Мировського також дратують деякі речі, принесені додому. І знову ж таки, це ті, які більш асоціюються з навчанням, а не з роботою. Гадаю, такі відповіді я чула найчастіше тому, що опитувала переважно студентів. Бо мою старшу сестру-бухгалтера Оксану трохи дратують речі з роботи, а про студентські вона вже й не згадує.
Майбутнього стоматолога Дзвінку ця проблема не хвилює. Може, це тому, що лікарі дійсно мають залізні нерви? Або тому, що не приносять додому стоматологічні установки. Одне з двох.
Потеревенивши з усіма цими людьми, я дійшла певних висновків. І навіть зрозуміла, з чого треба починати, аби позбутись нелюбові до предметів, які ж мені і належать.
Усе в нашій голові. Насправді це так і не інакше. Життя не буває ідеальним, навіть найбільш улюблена робота може часом викликати негатив. Головне при цьому не забувати про те, що є дійсно важливим – ми самі, наші рідні та близькі. Тільки це заслуговує на дійсні переживання, коли виникає напруга.  Якщо виникає негатив, проблема в якомусь іншому аспекті життя – це просто треба вирішити.
Прочитала сьогодні в спільноті «Території твого розвитку» розкішну цитату Річарда Матесона:

Те, у що ти віриш, стає твоїм світом.

Давайте вірити. В себе, в те, що проблеми минають, що будь-яке питання має відповідь. Давайте вірити в позитив. І в те, що є кроки, завдяки яким можна подолати лінь, страх, неприязнь, прокрастинацію.
Ось мої.
- Порядок. У своїй голові та житлі. Коли живеш на смітнику, то хіба тебе врятує чистий аркуш? А коли забагато думаєш про те, який нещасний? Чи почуєш хоч одну гарну думку? Звісно, ні.
- Затишок. Створити затишок для своєї душі. Місце, де працюєш чи лишаєш робочі речі, має бути таким, аби в нього хотілось повернутись. В Instagram слідкую за творчим життям російської художниці Натальї Рукавічнікової. Дівчина старша за мене, здається, на два роки. В неї уже є своя особиста майстерня, і та цілком і повністю оформлена в стилі самої Натальї. Чорний, білий, коричневий кольори. Мінімум захаращеності, при цьому – максимум деталей. Це просто букет естетики! От дійсно, урок для мене і інших, хто закидає своє робоче місце купою паперів, фарб, стрічечок, гаєчок. Конкретно зараз на моєму столі живуть ще й силіконовий пістолет, молоток і плоскогубці, які лінь сховати деінде. Треба фотографувати свій стіл і скидати фото в Інстаграм. Ризик, що безпорядок побачать тисячі людей по всьому світу, значно підвищує імовірність того, що стіл все-таки буде прибрано.
- Не варитись в своїх власних соках. Це ж навіть звучить гидко. За собою помітила, що саме в часи, коли найбільш чимось роздратована, коли переживаю, нуджусь, не знаходжу натхнення чи просто погано почуваюсь – тоді й відчуваю відразу до роботи і речей, з нею повя`заних. Треба зробити от що. Піти і погуляти десь. Чи почитати гарну книжку. Набратись чужих (!) позитивних ідей і розбавити власну жовч роздратування. І не скаржитись усім і кожному – це теж дуже важливо. Ми ж не годуємо усіх стравою, яка пересолена чи згоріла, правда? Навіщо робити це з паскудними думками? 

«Дороговкази, радіо та дощ». Так називається невелика книжечка Надійки Гербіш, яку я купила кілька місяців тому в Стрию. Книжечка невеличка, я прочитала її десь за три години, багато зусиль не доклала, не втомилась, не засумувала. А проте надихнулась. Бо то таки одна з тих прекрасних книжок, що надихають, бо написані від душі. Думки жінки, яка втомилась і справляється з цим. Завдяки вірі в Бога і любові в серці:

Нам так часто говорять про те, що мусимо працювати. Багато, більше, краще. Не покладаючи рук. Самовіддано. Встигати все. Правильно використовувати час. Не лінуватися. Ми самі надто часто собі то говоримо.
А насправді потрібно просто взяти й зупинитися.

І я зупиняюсь. Я багато спала в січні і мало що робила, мало куди ходила. Я навіть мало думала. Трохи хандрила і трохи розслаблялась. Спершу хвилювалась, що так не можна, що треба вставати і лягати рано, більше щось робити. Але раптом відчула, як відпочила. І трошки зупинилась. Ось наступний крок і останній в цьому списку, який, в принципі, можна продовжувати до безкінечності:
- Казати собі «Стоп». Не щодня. І, може, не щотижня. Важко сказати собі «стоп» за день до захисту диплому, чи до важливої співбесіди, чи до шаленого дедлайну. Бо тоді можна «завалити» дійсно важливу подію, до якої готувався і доклав зусиль. Але ніхто не захищає диплом частіше разу на один чи кілька років, правда? Я маю на увазі будні, рутинні, з тими маршрутками, паскудними дорогами і неприємностями, від яких навіть улюблена робота стає сірооооою і наганяє хандру на ті речі, про які й пишеться ця стаття. В такі будні варто говорити «стоп» і йти на концерт, в бар, в парк, або просто побути з сім`єю, приготувавши для усіх щось смачненьке. Або купивши в магазині – не суть. Коли є можливість відпочити – треба так і зробити, аби набратись сил і не впустити в серце жалість до самого себе і негатив. Адже далеко не завжди є вільні тижні і можливість полетіти за океан – тому відпочивати треба повсякчас, поміж роботою, порційно і від того дійсно яскраво.
Насправді я писала цю статтю і для вас, читачі, і для себе. Дякую усім, хто допоміг в її створенні. Чекайте тепер фото мого робочого місця в Instagram.
Усім миру й сонечка!


Посилання:
Зображення зі спільноти https://vk.com/inspiration_cards