«Підфотошоп
мою фотку», «намалюй мені щось», «подаруй мені ескіз» - думаю, кожній творчій
людині добре знайомі фрази такого типу. Їх ще можна підписати хештегами #тижхудожник #тижписьменник #тижфотограф, і так талі в тому ж
дусі. Основним, що об’єднує ці фрази, є наполегливе прохання зробити чи
подарувати щось іншій людині абсолютно безкоштовно, бо це ж має принести тобі
задоволення. Тому що ти ж митець і маєш ділитися своєю творчістю з людьми. Ти ж
маєш сам цього хотіти, щоб люди милувалися твоїми роботами і читали твої
книжки.
Так,
я прагну, щоб і милувалися, і читали. Але ще сьогодні я б хотіла поговорити про
те, чому це неправильно – безкоштовно працювати чи дарувати щось в межах своєї
професійної діяльності. І чому неправильно вимагати цього в когось іншого.
Сьогодні я б хотіла поговорити про повагу до праці – чужої та своєї. Це доволі
болісне питання для багатьох митців і, думаю, нам треба більше про нього
говорити. Тому що іноді людям насправді потрібно пояснювати, чому праця, яка
заздалегідь не заявлена, як волонтерська, має бути оплачувана. Я працюю і в
літературній, і в художній сфері, тому пояснюватиму в їхніх межах.
Отже,
приклад. Уявімо, що ваша подруга працює в крамниці. Ви приходите туди, мило посміхаєтесь
і кажете, що хочете таку-то кофтинку. І просите подругу подарувати вам її.
Людина погоджується і два дні мусить працювати безкоштовно – щоб відробити
вартість речі. Нетипова ситуація, правда? Не цілком логічна. А тепер, увага!
Автори також купують книги за свій рахунок. І якщо ви досі цього не знали, то настав
час просвітлення. Кожного разу, коли ви просите автора подарувати йому книгу –
ви просите його придбати її за свій кошт і віддати вам. Безперечно, в кожного
письменника свої умови з видавництвом. Я, скажімо, отримую десять авторських (тих
омріяно-безкоштовних) примірників, щойно виходить нова книга. І потім маю
знижку на кожну, яку придбаю далі в своєму видавництві. Але однаково, я купую
кожну з них більш, ніж за сто гривень. І кожну книгу, яку я дарую, я спершу
купую. Але не лише на це треба зважити. А й на те, що перед тим, як видати
книгу, я пишу її близько року, витрачаючи багато сил і часу. Так, я отримую від
цього задоволення, і так само отримую його від відгуків. Але це зовсім не
означає, що я маю дарувати свою книгу заради цього. Я її написала, видавництво
видало – і ми маємо право на те, щоб заробити. Тому що літературний твір це,
звісно, мистецтво (хоча питання, чому воно завжди має бути безкоштовним?), але
друкована книга – це продукт, який має приносити прибуток. Просто тому, що з
його продажу мають отримувати гроші всі, хто попрацював, аби книга вийшла в
світ: видавець, редактор, коректор, ілюстратор, автор, менеджер, книжкова
мережа, яка реалізовує товар, прибиральники, які працюють в офісі видавництва,
друкарі і усі інші, хто бере участь у книговиданні. А є ще ж суто матеріальні
витрати, як-от папір, фарба, електроенергія. І, ви здивуєтесь, але якщо немає
додаткового спонсорства, видавництва оплачують це все з продажу книг. Тому, щоб
підтримати галузь, недостатньо просто прочитати книгу. Її треба перед тим
купити.
До
речі, про подругу, яка має попрацювати в магазині безкоштовно, щоб подарувати
вам за свій рахунок товар. Цей приклад не взявся з космосу. Одного разу, коли я
тільки видала першу книгу, відсотків вісімдесят знайомих і малознайомих людей вважали,
що я зобов’язана їм подарувати книги. Або «дати почитати». Знаєте, чому я взяла
в лапки? Бо я таки дала почитати кілька книг. Як гадаєте, скільки з них мені
повернули?
Жодної.
А
ще одного разу татів знайомий, зустрівши його на вулиці, сказав щось типу:
-
Я чув, там мала твоя книгу видала! Вітаю!
Підкинеш кілька?
-
Та без питань. По сімдесят гривень. –
мовив тато.
Як думаєте, скільки книжок
купив той дядько? Правильно: жодної. Я знаю це точно, бо десь за два роки ми
їхали в маршрутці разом і він ще нагадав, що так і не має моєї книжки жодної,
бо тато йому тоді «не підкинув».
Але значно частіше мене дивує,
коли інші письменники, видавці чи ілюстратори кажуть, що ти маєш подарувати їм
книгу. Люди, які працюють в тій же галузі і знають, що подарунки такі ми робимо
зі своєї кишені.
Я намагаюсь пояснювати людям,
чому книги мають купуватися, але це допомагає тільки у випадку невігластва чи
наївності. Коли ж мова ж йде про безпардонність – пояснення даремні.
Трохи інша сторона
медалі. Піар.
Коли я дарувала книги?
Найбільше – на початку
своєї кар’єри, чотири роки тому. По-перше, тому, що, аби про мене хтось чув,
треба було все ж «заселити» їх до бібліотек. І, по-друге, вартість моєї «Алхімії
свободи» була вдвічі меншою за вартість усіх наступних книг, а тому не так било
по кишені. І тоді ще не моїй, а батьківській – я почала працювати місяців через
вісім після її виходу, а були то ще часи студенства. Водночас з цим почала й дорослішати і усвідомлювати, що
писати й рекламувати – ось, що я маю робити. Але купувати сама не зобов'язана. Тому що коли
я мушу заробляти додаткові гроші, щоб придбати свої ж книги, то я краду в себе
час, який міг би бути використаний для їхнього написання. Це неправильно. І так
з кожним митцем. Негарно вимагати від нього, щоб дарував свою працю – тоді ви
забираєте в людини її чесно зароблені гроші. Минулого року я мала близько п’ятдесяти
презентацій. В більшості організатори намагались максимально делікатно
натякнути, що я маю дарувати книги. В більшості я максимально делікатно натякнула,
що ні.
Помножте п’ятдесят на
сто. Це буде трохи менше тієї суми, яку б я витратила, даруючи всюди бодай по
одній книзі. Я не можу собі цього дозволити. Зараз я переважно дарую книгу
тоді, якщо їду в інше місто, де мені оплачують принаймні дорогу й проживання.
Або якщо бібліотека купує три-чотири примірники – тоді один можу додати, як
бонус. Щоб принаймні вийти в нуль, але не в мінус. Я зараз не кажу про мої подарунки близьким друзям чи інші приватні випадки. Я кажу про більш-менш стандартні презентації.
В усі часи мистецтво
процвітало не тільки тому, що з’являлися талановиті люди. А й тому, що вони
отримували гідну фінансову підтримку, щоб працювати. Історія Ван Гога, який
помер, страждаючи від нападів епілепсії, відрізавши собі вухо і за життя
продавши лише одну картину, може бути романтичною в тому випадку, якщо такий
Ван Гог – не ви. Звичайно, митець має розвиватись, багато працювати і вчитися
завжди краще себе презентувати, тоді й матиме шанси бути більш популярним та
забезпеченим. Але він мусить усвідомлювати й те, що праця його варта поваги.
Цю статтю можна було б
продовжувати, написавши не лише про оплату праці, а й про інші подекуди
бентежні для нашого суспільства речі. Та поки що досить. Скажу тільки, що робити
подарунки – це нормально. І мистецькі – в тому числі. Якщо письменник дарує вам
книгу – прийміть, подякуйте і прочитайте. Якщо не дарує – поцікавтесь, скільки
коштує, якщо хочете, аби вона опинилась у вас на поличці. Якщо ви письменник –
також дивіться, чи хочете дарувати, чи маєте можливість. Вкладайтесь в свій піар,
особливо, якщо ви новачок, але в основному вкладайтеся в свій розвиток, прагнучи
писати краще.
Поважаймо одне одного.
