- Мало хто в світі будь-коли торгувався зі смертю, - промовив гість, - а ті нечисленні, хто все ж на це зважувався, потім гірко шкодували і прагнули таки померти у свій час. Але було пізно...
Богдан Коломійчук “Король болю”
Здається, я порізала пальця. Чи руку. Або зашпорталась. Наковталась диму і вина. Впала і підвелась. Чи зробила ще так багато всього, у що примусила повірити атмосфера нового роману Богдана Коломійчука «Король болю». Про таку його сильну сторону, а також багато інших і піде мова в цій статті.
Ситуація
Авантюрний роман «Король болю» є продовженням першої книги Коломійчука, що має назву «Людвисар. Ігри вельмож». Та побачила світ у 2013 році, а значить, між написанням частин минуло доволі часу. І, знаєте, не даремно. Я читала першу книгу, вона мені до вподоби, але «Король болю» справив значно крутіше враження. Він більш організований, з насиченішим сюжетом, концентрованішим гумором та карколомнішими поворотами подій. Це роман, який має серйозну історичну основу, що прямо-таки милує око, коли погляд падає на прописані деталі та фрагменти побуту, манеру спілкування та інше. Разом з тим, «Король болю» не є історичним твором, все і всі старовинні просто виконують у ньому фонову роль, допомагаючи створити потрібну атмосферу, що панувала в Речі Посполитій, та й в усій Європі у XVI столітті. Ключовими ж елементами творення сюжету є пригоди, містика, доволі еротики, багато холодної зброї та прекрасний гумор.
Сюжет. Влітку 1572 року помирає король Речі Посполитої Сігізмунд Август, не залишаючи по собі спадкоємця. Але є в монарха одна таємниця, стосується вона незаконно народженої дитини, яку потрібно уберегти від хаосу та розбрату, що поглине державу, щойно очі Сігізмунда закриються навіки. Та чи лише інтриги людей загрожують крихітці? Адже на пошуки дитини відправляються не тільки смертні, а й ті, що значно страшніші та непередбачуваніші за них - демони-брати, котрі бавляться монархами, як шаховими фігурами, розставляючи їх на свій розсуд на карті Європи. Втім, часто вельможею розпорядитись буває легше, аніж найманцем-шибайголовою, який не боїться втратити трон чи титул, бо просто їх не має. Такого найманця звуть Христофом, і саме йому належить захистити королівського нащадка та впоратись з ве-е-еличезною кількістю проблем під час своєї місії. І коли я кажу про проблеми, то маю на увазі божевільних прислужників Короля болю (головного демона), непоступливих багатіїв, звабливих відьом, людожерів і, чого вже, погодні умови. Чи впорається герой - дізнаєтесь, коли прочитаєте.
Враження
Тут є ліси, гостинці, навіть море. І всім тим активно пересуваються герої книги, зустрічаються, б’ються, кохаються. Сценам любощів у “Королі болю” призначено доволі багато місця. Вони описані в стилі “Прийшов. Побачив. Переміг”, поцілував на прощання, і - побіг. Тому що треба рятувати людей, красти, бешкетувати, боротись за життя і так далі. Цілком непогано для роману такого жанру.
Бійки. Я була трохи зла на автора, коли він у своєму романі «Візит доктора Фройда» написав про дуель, не описавши жодного удару. Це взагалі можливо? Тому з пересторогою бралась за читання наступного роману. Як виявилось – даремно. З цим тут усе гаразд. І стиль збройних суперечок, і оригінальність їх розв’язок потішили. Хотілось би трішки більше нагадувань про зовнішні риси персонажів по ходу справи – бо десь на середині книги я чудово могла розрізнити усіх за характерами, але, хоч убий, не могла згадати, хто і як виглядає.
Містика стала сміливішою. Є навіть страшні сцени. Реально. Бажаю лиш не перейти межу між естетикою лоскотання нервів читачам і брутальними жахами. Але наразі все гаразд.
Сюжет хороший.
Естетика наших страждань мрій
Я хочу більше. Так багато усього - мандрувати, заробляти, мріяти, робити гарні справи і читати книги. Такі - сміливі, трохи героїчні, а трохи шалапутські, з галицькою лайкою і винахідливістю. Такі, що не описують русинів, як якихось відкиднів суспільства, кріпаків, бідняків, суто вар`ятів, чим так пронизано дуже багато книг української літератури. Такі, які роблять читачів співавторами, бо захоплюють своєю динамікою, любов`ю та красою образів, слів, подій. Так, що доводиться те все уявляти.
Дякую автору за ці враження. Бажаю писати ще. Більше, красивіше, відважніше.
І пригод, пригод!
А усім, хто зайшов на цю мою сторіночку, передаю окремого цьомка))
