Чула
десь таку дурницю, що представниці прекрасної частини людства читають переважно авторів-жінок, а мужчини –
авторів-чоловіків. А от і ні! Спростовуємо! Вашій увазі представляю п’ять
романів, написаних чоловіками, які раджу кожному. Я не читала ці книги навмисне
одну за одною, просто подумала, що було б непогано зробити отаку собі підбірку
мужності і сили. Ці книги об’єднує історична тема та те, що писано українцями
про українців.
Починаємо
весну читанням!
1. Володимир Канівець «Славний лицар: Устим Кармалюк» (1965)
Не
виховуймо рабів.
Я
з жахом пригадую десятий клас загальноосвітньої школи, коли вчителька
української мови та літератури вголос зачитала нам новелу Василя Стефаника
«Новина» і… розплакалась. Я досі пам’ятаю, як мовчав приголомшений клас.
Після
того я не прочитала жодного твору з навчальної програми, де йшлось про важку долю
українців і як вони не можуть з неї видряпатись. Я безжально вишукувала стислі
перекази або списувала. Серйозно? Розповідати підліткам про те, як батько
топить своїх дітей, бо не має чим прогодувати? Я нічого не маю проти Василя Стефаника
і вважаю, що твори-драми з жахливою розв’язкою мають місце, але не тоді, коли
йде мова про виховання підлітків.
Те
в’язке відчуття приреченості нашої класичної літератури переслідувало мене
довго, доки не зустріла та не полюбила «Тигроловів» Багряного і твори Довженка.
Вони були, як ковток свіжого повітря – такий чистий, український, вільний. І
тепер-от я знову це відчуваю – як повіяв вітер волелюбства. Роман, про який
напишу, належить до розряду тих, що «must reed» для усіх, хто має голову на плечах
і не боїться думати та діяти.
І
атлант розправив плечі. І боялась його шляхта, як вогню, і вважала, що продав
душу дияволу, бо не брала Кармалюка куля, бо тричі вертався з вічних мерзлот
Сибіру, бо не могла його втримати жодна фортеця і жодні кайдани. Мріяв ходити з
плугом по власному полю, а натомість – усе життя провів у лісах, прямуючи зі
зброєю в руках від одного спаленого панського маєтку до іншого. Перекази
кажуть, що вбили Кармалюка не кулею, а срібним ґудзиком – як характерника. А
опісля довго ще шляхтичі зачинялись на багато замків, не вірячи в своє щастя. Та
й чи настало воно тоді? Адже багато ще років опісля не могли загнати під ярмо
людей – за підозру в причетності до діянь Устима Камалюка на Сибір було
вивезено близько двадцяти тисяч чоловік, а справи його сподвижників у судах
розглядали так довго, що сам цар Микола І видав указ завершити їх чимшвидше,
щоб не тривожити народні маси.
Читати.
Щоб відчути крила за спиною. Щоб не забувати про те, яка важлива воля. Щоб
Кармалюк не був один. Адже нас – так багато. Читати для того, щоб мурашки бігли
по шкірі від усвідомлення спроможності чоловіка так кохати свою країну, так
боротись за інших, слабших; так їх захищати.
Читати,
щоб пам’ятати. І щоб бути.
2. Володимир Лис «Маска»
Цей
роман я «ковтнула» більше року тому, але одразу ж згадала про нього, читаючи
«Славного лицаря» Володимира Канівця. Чому? Просто мова тут теж про чоловіка,
який вийшов з кріпаччини, який грабував панів і був невловимим привидом
українських лісів. Тільки різниця в тому, що задіював він свої вміння не на
благо інших, а для власного збагачення та досягнення бажаних цілей. Яких саме?
Про це – в книзі!
«Маска»
є моїм улюбленим романом Володимира Лиса, а прочитала я їх доволі. Ця книга
неймовірно динамічна і фантастично закручена. Роман неймовірний! Він поєднує в
собі історію, детектив, екнш, драму і, звісно, любовну лінію.
Жорстокий,
звабливий, розумний головний герой, що ховає своє обличчя під багатьма масками,
бере усе, що захоче – силою чи грішми. Але не ту, єдину, яку не може і не хоче
примусити себе покохати. Тільки не думайте, що цей роман любовний, ні. Він буде
цікавий усім, і хлопчиськам-шибайголовам в тому числі. Я роблю даний акцент лиш
тому, що завжди більше полюбляю, коли про кохання чоловіка до жінки розповідає
власне чоловік-автор. Бо жінка доволі часто описує такі почуття, які б хотіла
побачити, а чоловік – які здатен відчути. Не завжди, та – все ж. Це цінна
різниця.
Рекомендовано
любителям несподіванок, неспинного руху та пригод.
3. Богдан Коломійчук «Небо над Віднем» (2015)
Бо
про Вістовича. Бо він мій улюбленець. Я не люблю детективів, але це той випадок,
коли в поєднанні з містикою і гумором книга читається в задоволення і легко,
попри давно закоренілу жанрову упередженість.
Насправді,
я читала три книги Коломійчука: дві з них про львівського комісара поліції
Адама Вістовича («В’язниця душ» та «Небо над Віднем»), та «Людвисар. Ігри
вельмож» про події у середньовічному Львові. Але оскільки «Небо над Віднем»
найсвіжіше в моїй пам’яті, то і писатиму загалом про нього.
Мені
подобається те, що в книзі є міцний фундамент з історичних досліджень, завдяки
якому можна точно та водночас якось так природно потрапити до Львова початку
минулого століття і дізнатись багато цікавого про тогочасний світ, і зокрема –
про «вуличну» війну між українцями та поляками, що розгорнулась після Першої
Світової.
Попри
серйозну підоснову, в романі повно смішних моментів, і гумор такий легкий та
природний, що від сторінки до сторінки читається з посмішкою.
Харизматичний
головний персонаж. Ну справді. Вістович однаковий що в сорок, що в шістдесят –
чудовий. Він в міру привабливий, дуже розумний, а ще доволі дивним чином
зберігає міцну і трохи повнувату тілобудову. Чому дивним? Бо на сніданок
переважно має цигарки і каву, а потім, коли вже геть припікає, поміж розв’язанням
численних справ, їсть флячки та запиває їх горілкою. А ще він має здатність
подовгу не спати, коли одержимий місією, – що додає персонажу певних
сентиментів з моєї сторони, творчого безсонька.
Ну, але це так, ремарка. А ще мені дуже подобається перехід Вістовича
від вихованості до справжньої галицької, а часом польської, а подекуди і
німецької лайки. Він гарно б’є по пиці, коли виникає потреба.
У
«В’язниці душ» та «Іграх вельмож» мене фантастично дратували жінки, задіяні в
сюжетах. Там що відьма, що панянка - однаково були якимись бездіяльними і
слабкими, вони завжди чекали допомоги і ну геть нічого не могли зробити
самостійно. Я вже було задумалась над тим, чи знає автор, що жінки бувають
значно небезпечнішими за чоловіків. Але «Небо над Віднем» здивувало поєднанням
жіночої підступності, розуму і звабливості. І то здивувало неабияк, зважаючи на
те, що кримінал тут переплівся з пожадливістю, корисливістю та еротикою. В
«Небі над Віднем» описано дві справи Адама Вістовича, і фінал кожної вартий
уваги.
Рекомендовано
шанувальникам детективів; характерних, цікавих персонажів; тим, хто любить
вузькі львівські вулички та безперервний рух і пошук пригод.
4. Михайло Яворський «Поцілунок лева» (2006)
Ця
книга трохи чи то спокійніша, чи то помірніша в порівнянні з попередніми, але
було б шкода про неї не написати. Тут є аж три чудові складові: пригоди, Львів
і, звісно ж, атмосфера.
Роман
розповідає про епізоди з життя молодого хлопця, який відчув на власній шкурі
усі реалії Другої Світової – був членом таємної націоналістичної Організації,
згодом опинився в тюрмі на Лонцького, опісля – в краківській Монтелюпі. Він
вчився виживати і любити, викручуватись, залишатись собою. Намагався бути
людиною, незалежним, коли довкола вирували хвилі насадження нових думок і часом
таких жорстких, але вигідніших настроїв.
В
книжці дуже гарно описано життя львів’ян того часу, починаючи від особистих
відносин і закінчуючи різноманітними побутовими деталями.
5. Алєкс Конічіва «П’ятеро в ліфті, не
рахуючи музи» (2010)
Свій
список хочу увінчати вишенькою.
За
цією книгою я сумую – адже дала колись почитати, а назад так і не отримала. Та,
попри це, досі пам’ятаю її на диво чітко і ясно, хоч читала ще шість років
тому, ще до того, як опинилась в студентських лавах.
Чудовий
роман, що підходить до моєї авантюрно-чоловічої добірки на усі сто відсотків.
Якщо коротко – в ньому розповідається про те, як знудьгована муза історії Кліо
вирішує написати свою власну… ну, звісно ж, історію. І для цього обирає цілком реальних
людей – п’ятьох чоловіків різного віку, соціального статусу та зовнішності. А за допомогою такого собі чарівного, чи й не дуже, ліфту відправляє у вигаданий
світ, де героїв чекає довга мандрівка в пошуках завершення шляху… Але - увага,
цвяшок програми! – усі випробування, які випадають на долю персонажів, є лише
проекцією їх власних бажань, думок і страхів. А хіба так вже легко вибратись з
пасток, створених власною фантазією? Про це і розповідає весела, динамічна
книга-притча, розповідь якої нагадує квест – бо разом з персонажами ти біжиш і
не зупиняєшся від першої та до останньої сторінки.
Читати, читати, читати усім!
І
гарної весни, друзі!:)
