Опишу-но я сьогодні свої враження від фестивалю кримськотатарської культури, що пройшов у моєму містечку Винники.
Гадаю, якщо ви не знаєте, яка ситуація в кримських татар на даний час - то ви, мабуть, з іншої планети. Та не буду зараз залазити в політику; скажу тільки, що мені дуже прикро, що цей народ вкотре вже намагаються позбавити Батьківщини. Я дуже сподіваюсь, що все в них і в нас буде добре.
Прийшла я на свято в сам розпал, люди купками мігрували поміж невеличких яток, де гості нашого міста представили найрізноманітніші свої культурні вироби та смаколики. Погода видалась гарна, настрій хороший - так би мовити недільний - і взагалі особисто в мене виникло враження, що після першого тижня вересня в Винники прокрався ще один літній деньок.
Дуже гарно співали татарські дівчата. Вже не кажучи про те, що самі вони красуні.
Свої пісні кримськотатарською виконали Аліє Якубова та Афізія Юсуф:
Кримськотатарські танці виконала дуже граційна Ельнара Халімова:
А тоді і наші, українські дівчата повчились кримськотатарським танкам:)
До слова, хоч я (бездарний журналюга) і забула назву цього танцю, можу сказати, що раніше він був суто чоловічим, а тепер його виконують тільки жінки.
А ось вам відео, аби було видно, що насправді кожен може навчитись, якщо забажає:)
Виступив директор Краєзнавчого музею м.Винники Ігор Тимець, що не лише привітав жителів і гостей міста з фестивалем, а й нагадав, що, окрім усього іншого, кожен з присутніх може допомогти українській армії, зробивши благодійний внесок чи придбавши книги, які продавались на фестивалі. Свято святом, але не слід забувати про ситуацію в країні.
Окрім Ігоря Васильовича виступали й українські дослідники та представники кримських татар, які приїхали до Винник. Було запропоновано встановити меморіальні знаки у Львові поряд з церквою Петра і Павла на вул.Личаківській, де у жовтні 1648 року мали спільну військову ставку український гетьман Богдан Хмельницький та кримськотатарський воєначальник Тугар-Бей. До слова, я вперше почула про те, що Хмельницький писав про Бея, що "вірнішого товариша в бою не мав", і що вони разом навіть робили намаз, тобто молились, умившись перед цим і знявши усю зброю, що свідчило про неабияку довіру. Другим місцем для меморіальної пам`ятки запропонували місце біля монастиря Св.Онуфрія, де раніше була єдина у Львові мечеть.
Завершився концерт спільним танцем "і ваших, і наших" - тобто починали татари, а згодом приєдналися і українці:
Опісля концерту всі пішли до актової зали Краєзнавчого музею, який, до речі, все й організував, і там було представлено мультики та анімації, котрі зробили діти, що ходять до кримської анімаційної студії "Манюня".
Глядачі дізнались про художницю Ніну Жабу - після виселення татар з Криму у 1941 році її роботи дивом вціліли в приватних колекціях та Бахчисарайському палаці, тоді як більшість творів мистецтва, книг та пам`яток культури було знищено радянською владою. Тепер завдяки роботам художниці можна дізнатись про культуру татар, яка існувала до 1941 року.
Один з мультфільмів розповів про походження куімджи - кримськотатарського філігранного мистецтва. Як виявилось, Куімджи звався хлопчик, який народився колись в одному селі і мав негарну зовнішність. Люди дуже любили, коли він грав їм на музичних інструментах, але не любили на нього дивитись, і тому Куімджи часто грав їм, сидячи в кущах. Одного разу він, сумний, втомлений від того, що його всі зневажають, ішов поряд з річкою і та винесла на берег листок, напівзогнилий у воді. Та навіть такий він був прекрасний - скелет його нагадував візерунок. І тоді Куімджи подумав - а що, як і він, якщо забрати усе зайве і лишити тільки душу, - прекрасний, як цей листочок? Він зазирнув глибоко в себе і став видобувати з власного серця прекрасні візерунки світлої душі.
Кримські татари не тільки розповіли про своє мистецтво - вони привезли його з собою! Виставка "Крим невідомий" прикращає приміщення Краєзнавчого музею. На ній представлені роботи таких авторів, як:
Ібадла Абулькарім
Зарема Грасінова
Ірфан Шемседінов
Ельміра Шемседінова
Софія Тімофєєва
Якщо ви не забули, що дехто тут поліграфістом буде, то вас не має здивувати, що я пригальмувала і біля стендів з книгами, привезеними з Криму. Але, гадаю, що таке цікаво усім - рукописний Коран і пояснення до нього:
Знаєте, можна завершити мою статтю величезним епілогом на дві сторінки, бо сьогоднішня подія того варта; але натомість хотілось би сказати лише кілька слів. Так, зараз важко. Зараз люди помирають. Зараз війна.
Але разом з тим не слід падати духом. Єднаймося! Яка різниця, хто ми - українці, поляки, росіяни, татари, греки, білоруси - якщо ми живемо в Україні? До слова - кримські татари сьогодні розмовляли українською мовою не згірш за самих українців. Це, а також те, що вони приїхали до нас із радушною душею, а ми їх прийняли з відкритими обіймами, доводить, що не має значення, яке в нас коріння, якщо ми ставимось одне до одного з повагою і любов`ю. Як ви гадаєте, хто проживає життя недаремно - той, хто іде на людину зі зброєю, чи той, що несе в народ мистецтво, допомагає здружитися цілим націям, хай навіть просто посміхнеться і скаже добре слово гостеві? Думаю, відповідь одна і очевидна. Не має значення, що написано в паспорті, коли ти - ЛЮДИНА.
Я дуже рада, що в Винниках відбулось таке свято. Хай маленьке, хай одного тільки дня, що проскочив із літа. Але воно було.
І лишило промінчик сонця в душах тих, хто прийняв у ньому участь.
Немає коментарів:
Дописати коментар