Нарешті знайшла я час, аби продовжити свої дослідження. Хотілося б почати з кількох поетичних рядків:

Людино, ти повік кохатимеш простір

Зеркальний морських плес; ти бачиш власну душу

У грі тих бурунів, що кришать горду сушу;

Твій дух не менш грузкий, як їх бездонний вир...

- це слова з поезії Шарля Бодлера "Людина і море", переклад якої було опубліковано в журналі "Світ" у Львові 15 квітня 1925 року. Узагалі, тут є не тільки вірші, а й проза. А ще є цікаві замітки і статті: про нафтовидобуток у Бориславському басейні; про світові бібліотеки; про перші спроби повітроплавання тощо. Гадаю, не варто перераховувати геть усе, адже я все таки не енциклопедію пишу, а описую тільки найцікавіше:)

Тим не менш, в око мені впало кілька цікавих статей. З першої ж з них, під назвою "Вік птиць", я вперше дізналась, що лебеді можуть жити до 300 років, а соколи, шуліки і орли доживають до 150 років. Не знаю, чи теперішні дослідження вказують на такі неймовірні цифри, та й чи дозволили б люди та теперішня екологія триматись птахам так довго - але інформація дійсно цікава.
У 1925-му люди ще не літали в космос. А проте вже тоді дослідники робили обчислення відстані між Землею і іншими планетами. Усе благоговіння людей, котрі тільки мріяли пізнати Всесвіт не через скельця телескопів, звучить в наступних рядках:

"... Числа нечувані. Простір так великий, що людському умові справді важко в конкретних формах його уявити собі..."

Зі статті про повітроплавання (з журналу за 1 травня 1925 року) є дуже цікавими фото літака, що летить над містом, а також зображення тодішнього пасажирського салону в літаку.

В одній з невеличких заміток написано, що в Пн. Америці на той час природній приріст населення в 4 рази перевищував приріст населення через іміграцію.
Також не можу не написати про обчислення одного з істориків, опублікованих в журналі. Він вичислив, що в світі було 3120 королів і царів (відомих). Із них 32 покінчили з життям самі, 33 померло мученицькою смертю, 58 добровільно зреклися престолу, 140 полягли у битвах, 183 померли в неволі, 252 було убито, 168 засудили і скарали на смерть, 540 силою скинули з престолу, а 22 збожеволіли.

"В Англії, в околицях Йоркшир, в деяких домах уже від соток літ горять невгасаючі огні. До палення вживають торфу, так як у тих місцевостях добувають його масами... Часто трапляється, що при тому самому огні грівся прадід, дід, батько, син..."

Мене, як майбутнього поліграфіста, приємно порадувала замітка про 400-ліття першої білоруської книги, яку надрукував Франц Скорина.

"Американський хмародер" - "торговельний дім Wool worth-Building" у Нью-Йорку. Хмарочоси вражають і нині, тож важко уявити, який ефект справляв 56-поверховий велетень на жителів 20-х рр. минулого століття.

"Дивний звичай" Патріарх Григорій VII, голова екуменічної церкви, виставлений в церкві через 2 дні  після смерті в сидячій позі...

Так дивно дивитись на людей на фото і розуміти, що нікого з них уже немає в живих, та проте вони, ще молоді й натхненні, назавжди лишились на світлинах. Головне, аби ми й майбутні покоління зуміли зберегти крихкі паперові частинки історії, а не втратили й не знищили їх.

У цій публікації я просто "перейшлася" по невеликій частині паперів, котрі я досліджую, вибрала кілька цікавих моментів. Наступного разу хотілося б проглянути і перечитати власне літературні твори, опубліковані в журналах в той час. Для багатьох з тих, кого ми зараз вивчаємо в школі, публікації в 20-х рр. були одними з перших.
Якщо є якісь зауваження, побажання, відгуки щодо моїх досліджень - прошу, пишіть в коментарі!

Дякую усім, хто зі мною і кому цікаво те, що я пишу!