Що є історія? Мабуть, не варт писати якісь хитромудрі літературні визначення. Історія людини, краю, країни чи світу. Для кожного - це щось одне, й водночас щось своє.

Безмірний пісочний годинник, в якому кожна піщинка - безцінна. 

Прошу пробачити, якщо мої слова здалися вам занадто поетичними. Проте не можу стриматись. Адже, коли вивчаєш історію, читаючи підручник, розглядаючи карту, дивлячись фільм чи споглядаючи експонати у музеї, то це одне. Бо так ти бачиш осмислене, досліджене і подане тобі кимось іншим. А коли ти сам вивчаєш, осмислюєш і подаєш - то зовсім інша справа.
Я розумію, що для читача наступний текст також матиме яскраве суб`єктивне забарвлення. Але я й не збираюсь робити описи сухими, суто по справі, адже моє захоплення - надто велике, і я прагну поділитись своїми емоціями.

А почалося все так...

Можна було б сказати, що почалось все ще два роки тому, коли я вступила до Академії Друкарства у Львові. Та то буде не зовсім правда. Адже тоді я хотіла лиш малювати, а про своє нове захоплення дізналась пізніше, зовсім недавно.
Виявляється, мені цікаво досліджувати книгу. Це цілісний, унікальний, самостійний витвір мистецтва. Книга, журнал, газета - не має значення, якщо в творця видання присутній смак. На такі речі цікаво дивитись, хочеться їх читати.
То чи варто казати, яка цікавість мене здолала, коли мені до рук потрапила підшивка журналів "Світ" за 1920-ті рр.?..
Дякую татові, який мені їх приніс. Адже, як я вже писала вище, коли ти дивишся на книги у музеї - це одне, а коли маєш можливість вільно їх гортати і досліджувати - зовсім інше.

Шматочок історії в руках.

Хочеться писати і писати, прочитати, сфотографувати всі-всі-всі сторінки, описати їх і викласти тут, поділитись з усіма. Та, думаю, не варто. Тобто варто, та не зараз. Адже це перша стаття у моєму блозі, і не хотілось би перевантажувати ту прекрасну людину, яка зайшла сюди, аби почитати мої словечка:)

Тому коротко про головне: перші враження від перегляду "Світу".

Перші враження.

Чим пахне історія? Відкривши старі, пожовклі й місцями подерті сторінки, я впевнено відула: пилом. Сухим, старим пилом, якому вже багато років. Та добре хоч, що не вологою, а то б навряд би ці й так потріпані сторіночки дожили б до наших днів.

Ось вони, ці чудові журнали, заховані в палітурки, що також, як видається, пережили не мало:

Першим, що ми бачимо, відгорнувши палітурку, є обкладинка журналу "Світ" за 15 квітня 1925 року. Коштував цей примірник 70 сотиків. Якщо хтось у ті далекі часи хотів би передплатити цей журнал, то мав би заплатити за чверть року 4,50 зол., за рік - 9 зол. Якщо ж ця людина жила ще й в Америці чи іншій далекій країні, то за рік доводилось платити 4 долари.
Є тут і адреса редакції: Львів, вул. Руська ч.3.

Наступним, що кидається в очі, є реклама! Багато реклами! За кількістю оголошень преса 20-х рр. мало поступалась нинішнім виданням.
Тут є все - від реклами магазинів взуття, панчіх, рукавичок до "промо" банків, лікарів і медичних виробів. Не мало також і розваг - анекдотів, загадок, кросвордів.

Впали в око дві колонки, сусідні одна з одною. В першій повідомляється, що в 1924 році до Франції емігрувало 239.365 іноземців. У другій сумно говориться про чотири зникаючі народи, що мешкали на той час у Єрусалимі. Це - Караїти (лишилось 50 осіб), Самаритяне (150), Нісери та Метавілі (3000). 

Ну, і на кінець статті хотілось би написати про ще дещо. 

Абсолютно несподівано натрапила на знайоме слово. Винники! Та то ж моє рідне місто!

І справді. У "Світі" за 1 грудня 1925 року ідеться про відкриття пам`ятника Т.Шевченкові у м.Винники. Якщо не помиляюсь, то саме цього, 2013, року ми святкували ювілей постаменту:)

Пам`ятник було відкрито 29 березня 1925 року. 

А ось старий пам`ятник. Він існував із 1913 року до 1918, коли його майже зруйнували міські хулігани. Наступного року пам`ятник зовсім знищили, а тому пішла мова про новий постамент. 

Якщо ви ще тут, а я щиро на це сподіваюсь, і вас зацікавила моя писанина, то чекайте наступну статтю за кілька днів!

Дякую за увагу!