Перший місяць літа нарешті починає дарувати вітряному й дощовому Львову теплі дні. Настрій гарнішає, вже минули Kyiv Comic Con та Книжковий Арсенал, подарувавши книжковим крилам нових пір`їн. Наближаються різні презента-а-а-ації. А тим часом – як завше, говоримо про книжки.
Фото (трохи без дозволу) поцупила в автора
1. Марина
Смагіна «Волковиці» (2016)
Починаю
саме з цієї книги не випадково – адже навесні вона була однією з тих, які мені
прочитати було найцікавіше. Для тих, хто не в курсі – у 2016 році «Волковиці»
здобули спеціальну відзнаку від Дари Корній та Тали Владмирової «Українське
сучасне фентезі» на конкурсі «Коронація слова». Роком раніше таку ж відзнаку
отримали моя «Алхімія свободи» та «Відунський сокіл» Артура Закордонця. Тому,
гадаю, пояснювати мою цікавість немає додаткової потреби.
Роман
мені сподобався. Перше, що впадає в ньому в око – це гарна мова і якась така…
відверта, духмяно-карпатська атмосфера.
Волковиці
– це назва села, в яке дуже непросто потрапити і з якого ще складніше піти. Його
немає на картах. Про нього мало хто знає, а хто знає – то воліє мовчати. Чому?
Бо в тому селі багато таємниць і багато жахіть, які тамують в собі дрімучі
ліси, проклята ріка та… самі люди. І в епіцентрі всього – молода дівчина Марія,
якій доводиться розбиратись і з минулим, і з теперішнім Волковиць, та з тим,
чому ж її єдину так тягне до того місця, в яке інші й потрапити не можуть.
Як
я вже написала, атмосфера в романі – насичена. Тут дійсно панує відчуття того,
як гнітять старі дерева, як шепоче ліс. В певні моменти дуже цікаво, а що ж
станеться далі, а в інші – доволі моторошно. Це не жорсткий хоррор, але містики
вистачає, аби по спині побігли мурашки. Марина гарно закрутила сюжет,
дозволяючи з кожною сторінкою лиш на трішки більше бачити правду, і до останніх
сторінок розв’язка цікавить та манить. Потішила відсутність гномів, ельфів та
інших чужорідних персонажів та мотивів. Усе – наше, автентичне. А ще тут немає
надлишку описів чи зайвих персонажів. Усі і все у Волковицях мають свою роль.
Роман
однозначно вартий прочитання. Буде цікавий як фентезистам, так і тим, хто
просто любить настроєві, загадкові історії.
2. Остін
Клеон «Кради як митець» (2012)
Воістину прекрасна
книга! Я серйозно. Не можу сказати, що дізналась з неї щось нове, бо… здається, автор вкрав мої думки! Та й не тільки мої. Бо, судячи з усього, вони
співпадають в певній мірі в усіх творчих людей.
Ця книга вчить
митців (та й не тільки) шукати натхнення, організовувати свій час і просто
любити своє діло навіть тоді, коли вже дивитись на нього не можеш. Написана в
ігровій формі, з масою примітивних і подекуди ну ду-у-у-же кривеньких
ілюстрацій, які задають чудовий несерйозно-серйозний тон читанню.
Про те, як на
шляху крадіжки знайти щось своє, не спаскудитись до рівня плагіатора, як
відшукати свій стиль і навіть мистецьке генеалогічне дерево – тут.
Для широкого кола
читачів.
3. Тадеуш
Доленга-Мостович «Знахар» (1937)
Книга про дива.
Про людину з величезним талантом лікувати, яка була на п’єдесталі слави і в
одну мить втратила все – кохану дружину, доньку і навіть пам'ять. Про
польського лікаря, професора Рафала Вільчура, який довгий час блукав, забувши
ким був і що мав, та зрештою завдяки випадковості пригадав основне – своє
призначення. І став рятувати людей. В умовах звичайної сільської хатини при
млині, не маючи знарядь, найновіших ліків та операційної. Він прийняв у себе
багатьох селян здійснивши огляди та навіть операції, і жодного разу не
заподіявши шкоди.
Та роман не лише
про вміння Вільчура, як лікаря. А й про те, як, навіть, втративши ім’я та все, що
любиш, залишатись людиною. Хвилюючий, часом трішки сентиментальний, сильний
роман про почуття, професіоналізм і людськість.
Для широкого кола
читачів.
До слова,
після прочитання подивилась однойменний фільм, знятий за мотивами творіяння
Долеги-Мостовича у 1981 році. Екранізація гідна, в ній збережено дух роману та
майже нічого не «викинуто», як то часто дозволяють собі режисери.
4. Надія
Гуменюк «Танець білої тополі» (2016)
Напевне, одна з
найгарніших «життєвих» книг, які я читала. Надзвичайно ніжна та водночас
драматична історія двох людей.
Перший – Левко
Черкас, який в дитинстві страждав через свої покалічені від народження руки,
але завдяки мудрому наставнику навчився зцілювати ними людей. Він пройшов
війну, пережив страшні втрати, зради і страх, і через усе життя проніс в серці
кохання до шляхтянки Вишеслави, яку ніжно називав – Вишенькою.
Друга – Вероніка,
дівчина, яка теж пройшла багато доріг. Дитсадок, несподіваний притулок в
люблячої людини, тоді знову притулок, тільки – собачий. Училась боротись і з
собою, і з усім світом, з лихим батьком, з важкою пам’яттю про маму, якої
ніколи не було чи – не пам`яталось.
І ці двоє мають
зв'язок, їх історії переплітаються, тільки так цікаво і химерно, що до
останньої сторінки важко розібратись. Але то недовго – бо книга читається на
одному подиху!
Тож, якщо хочете
дізнатись щось чудове, якусь таку історію з присмаком любові та натхнення, а ще
зрозуміти, що ж то за танець такий – білої тополі – ця книжечка для вас!
5. Надія
Гуменюк «Вересові меди» (2015)
Надзвичайна книга,
яка по праву зайняла перше місце на «Коронації слова». Важко навіть описати,
про що вона – бо спершу наче все написано геть просто.
Молода дівчина Дана закохується, втікає з весілля, до якого хотіли примусити; шукає того, за ким
кличе серце – а натомість стає актрисою в театрі. А тоді: війни, війни, війни,
совіти, німаки, поляки… усі й усе, кому не лінь, шматують націю, і тут же –
історія простої людини. І не одної. Прочитала книгу з надзвичайним захопленням,
місцями було важко від сліз, що давили горло. Я дуже люблю багатошарові
історії, де все пов’язується наприкінці. І ця – одна із них! Надія Гуменюк теж
полюбляє цей прийом, це очевидно. І він вдається у неї справді майстерно. Роман
пронизаний почуттями, тугою, самотністю, коханням. Та водночас – він надзвичайно
динамічний, насичений і не дає нудьгувати.
А ще – там так
багато думок. Гарних думок. Навіть якщо Ви - запеклий любитель фентезі, як я, то цю книгу можна не боятись брати до рук. Вона не фентезійна, не містична - просто класна.
«Як мені жаль, дівчинко,
що ти не стала артисткою. Як жаль… А може, найважливіше – стати людиною? Може,
це теж дар Божий, що не кожному даний?»
Ну що ж, ось такий
короткий список сьогодніJ
Незабаром будуть
ще книги, звісно. І описи мандрівок.
І
ще… дещо дуже особливе. Буквально з дня на день! Щось таке, що розбавить
описовість моїх спостережень і додасть сторінці цікавого та несподіваного.
ПаJ
Немає коментарів:
Дописати коментар