Яка дурість - аби зрозуміти, що хочеш жити, треба, щоб хтось спробував тебе вбити?
Анастасія Нікуліна "Сіль для моря, або Білий Кит".
Поговоримо про смерть. Чи то пак - самовбивство.
Ми так часто балакаємо про Ромео та Джульєтту, які пішли у засвіти разом. Так оспівуємо їх кохання і самозречення, їх мужність і нескореність обставинам, піддаючись романтичному настрою та любові до пана Шекспіра. Так часто називамо закоханих в честь цієї парочки, що не думаємо про те, що насправді історія ця не лише про кохання і бажання не розлучатись в іншому світі - вона про двох підлітків, їх самогубство, і те, як довели своїх дітей до межі ворогуючі сім`ї.
Та тут я не збираюсь говорити про Шекспіра. Я згадала про нього так, до слова.
В цій статті мова піде не про давню історично-літературну спадщину, не про класику. Про наші дні, молоду письменницю зі Львова і небезпеку самотності та соціальних мереж.
Роман-буря
Настя це зробила.
Книга-біль
Мені здається, що за час прочитання я кілька разів скупнулась з головою. Якщо не в морі, то в описах про нього і в загальній атмосфері книги. Вона написана так, що ні на мить не перестаєш відчувати солоний присмак (чи то води, чи то сліз?) на губах; пісок, що ледь просипається на шкіру з поривом вітру, та краплини води на шкірі. Обстановка прибережної території, прогулянок на березі моря дотримані дуже красиво. Враження підсилюється ще й тим, що кожен розділ роману названий у відповідності до стану головної героїні - так, наче вона і є море: "Штиль", "Легкий бриз", "Шквальний вітер" і так далі. З кожним розділом ми все більше наближаємось до чогось ураганного і темного. Та, разом з тим, море видається тлом для дій, які не несуть в собі такої потужності та непорушності, як безсмертна стихія. Адже що наші жалі проти природи, проти синьої-синьої краси й могутності? Усі ми зникнемо, а море лишиться.
Не можу сказати, що мене "зачепили" геть усі сцени чи слова персонажів, геть усі їх переживання. Ні. Інколи я читала просто вигадану історію. Але часом про це забувала. Адже у романі написано не тільки про підлітків та їх переживання. Не просто про шкільні забави, що граничать з жорстоким безумством. Тут і про батьків - звичайних, зі своїми, часом такими "стандартними" цінностями. Про вчителів, для яких маска "солідності" важливіша за захист скривджених. Про тих, хто втратив близьких і замкнувся в собі.
Інколи їх історії, їх думки викладалися розмірено та просто. І дув сторінками то легкий вітер, то бриз. Але коли настав час урагану, що затріпотів рядками й літерами, я усвідомила, що насправді хвилююсь за героїню. За її життя на краю прірви. За її вибір.
Що обере Ліза - послухати тепле шепотіння рядків на комп'ютері, чи все ж боротись за своє щастя в реалі? Про це Ви довідаєтесь, прочитавши роман.
Про глибину наших морів
Дякую за чудові враження, хвилювання та мурашки по шкірі, авторе! Натхнення тобі та нових звершень.
І усім читачам та гостям сторінки - за увагу!